Книжників і фарисеїв у євангельських текстах характеризує поверховість – багато їхніх учинків зроблені лише для того, щоб підкреслити їхню досконалість, праведність, побожність. Іншою рисою, яка властива такій «релігійній еліті», є розбіжність учення з власним життям.

" Можна більше дбати про власні релігійні вподобання, ніж про те, чого навчає Церква

Зі згаданого тексту ще можна побачити, чому така постава починає керувати чиїмсь життям. Звідки вона береться? З усього випливає один висновок – постава гіпокризії, тобто лицемірства, береться з надмірної зосередженості на собі, на своїх учинках, на своїх осягненнях, думках, поглядах, навіть на власній побожності… Можна більше дбати про власні релігійні вподобання, ніж про те, чого навчає Церква. Більше полюбити власні звички, ніж те, що слідує з Божого Слова.

Саме у цьому контексті Господь повчає своїх учнів: Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі брати. Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. Ані наставниками не звіться, один бо ваш Наставник – Христос.

о. Роман Лаба OSPPE